ЧОМУ ВАЖЛИВО ЩОБ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ БУЛО ПРАВИЛЬНИМ ?

Багато дітей в силу свого віку ще не знають, наскільки важливо для них навчитися правильно говорити, але батьки повинні розуміти, що навіть найменше порушення звуковимови може негативно вплинути на подальший розвиток дитини.

Чому?
По-перше:

в багатьох дітей у зв'язку з недоліками мовлення виникають психологічні проблеми – дитина соромиться свого мовлення, намагається менше говорити – і, як наслідок, вона стає більш замкнутою, нетовариською.

По-друге:

порушення звуковимови в дошкільному віці є першою сходинкою до проблем в навчанні читання і письма в школі (виникають, так звані, дислексія – порушення читання та дисграфія – порушення письма).

По-третє,:

мовлення – це один з найголовніших засобів пізнання світу, а тому погано розвинене мовлення буде перешкоджати повноцінному розвитку особистості.

КОНТРОЛЮЄМО ВИМОВУ ДІТЕЙ РАЗОМ

Нічим неможливо замінити радість спілкування дитини з дорослими, однолітками, з довкіллям. Та іноді вона буває затьмарена незадоволенням собою, вимушеним відчуженням через навіть незначні вади у вимові. З часом дитина дедалі більше відчуває свій недолік і, усвідомлюючи відмінність від інших, може стати невпевненою, сором'язливою, навіть замкненою, що, як правило, ускладнює її сто­сунки з ровесниками і негативно позначається на психіці.

Що означає «норма»? Перший рік життя малюка — підготов­чий період у його мовному розвитку. У цей час відбувається формування відділів мов­ного апарату: дихального, голосового, ар­тикуляційного. Слухаючи лагідний мамин голос, вони вже в 2-3 місяці намагають­ся його наслідувати: з'являється гуління, белькотання. Саме ці мовні явища сприя­ють розвиткові вміння артикулювати звуки; з їх вимовою малюк чергує приголосний та голосний звуки. Більш простим для за­своєння є гортанні, губні та передньоязикові проривні звуки, оскільки у їхній вимові по­ложення органів артикуляційного апарату подібне до тих процесів, які відбуваються під час смоктання та ковтання. З 5-6 міся­ців діти починають лепетати, а в 7-9 місяців вимовляють перші слова. Наслідування зву­ків дорослих перетворюється для малюків у своєрідну звукову діяльність. Так, поступо­во до одного року життя вони опановують механізми вимови більшості звуків: а, о, у, і, е, и, б, б', т, т', д, д', п, п', к, к' та інші, вимовляють від 5 до 20 слів. З 1,5-2-річного віку в ЖИТТІ ва­шого малюка відбувається важлива подія — він починає розмовляти.

До двох років словник вашої дитини має збагатитись до 100-300 слів. У цей період вони оволодівають побудовою нескладних фраз (наприклад, «Мама, дай», «Дай пити»). До трьох років словниковий запас збільшаться в 3-4 рази. Дитина вже знає назви навколиш­ніх предметів, охоче розповідає, де була, що ба­чила, чого хоче. Малюк відповідає на запи­тання по прочитаному, здатен ставити прості запитання: «Де?», «Хто?», «Куди?» тощо. Звер­таємо увагу, що звук, який вимовляється без особливих труднощів, у словах зі збігом при­голосних і голосних є важчим для вимови. Саме тому дитина в одних випадках добре вимовляє звук, а в інших вимова цього звука є проблематичною. Ефективним засобом роз­витку звуковимови для дітей цього віку є ігри на звуконаслідування. У цей період життя дитини спостерігаємо недоліки у звуковимові. Явище закономірне, оскільки процес уточнення дитиною правильної звуковимови відбувається досить повільно. Слухаючи мову дорослих, спостерігаючи за артикуляцією звуків, наслідуючи їх вимову, малюк інстинк­тивно порівнює з нею свою вимову. А відтак збільшується кількість слів зі звуками — замін­никами. Буває, що навіть «легкі» звуки дитина вимовляє неправильно. Тому саме в цей час варто звертати особливу увагу на первинне за­кріплення нею правильної звуковимови.

Для дітей четвертого року життя ха­рактерна індивідуальність у мові: одні з них ще не можуть вимовляти певні звуки, інші вимовляють їх нечисто, а в деяких звуковимова вже правильна. Діти цього віку здатні висловлювати прості судження, словни­ковий запас досягає 1500-2000 слів, у мові з'являються числівники, займенники, при­слівники, службові частини мови. Вони мо­жуть самостійно переказати казку, описати свої враження від прогулянки. Не біда, якщо в цьому віці малюк ще плутає закінчення чи ставить неправильно наголос.

З чотирьох-п'яти років у дитини вдо­сконалюється розвиток рухливих м'язів артикуляційного апарату, що дає їй мож­ливість здійснювати більш точні рухи гу­бами та язиком. Тому в цьому віці вимова покращується: зникає пом'якшення при­голосних звуків, з'являється чіткість ви­мовляння шиплячих і сонорних. У деяких спостерігаємо ще нестійку вимову певних груп звуків, наприклад, у випадках, коли маємо в одному слові [р] та [л]. У цей період діти здатні впізнавати на слух звуки у сло­ві, добирати слова на задану букву. Однак у деяких дошкільнят ще трапляються по­милки у вимові звуків: шиплячих, свистячих, сонорних.

Шостий-сьомий рік життя дитини роз­глядається як заключний етап у формуванні правильної звуковимови та підготовки до на­вчання у школі. Надзвичайно важливо, щоб дитина йшла до першого класу без недоліків у звуковимові.

Привід для хвилювання

У п'ять років рекомендуємо прокон­сультувати дитину в логопеда. Але якщо ви помітили, що ваш малюк говорить гір­ше від своїх однолітків, «ковтає» звуки, замінює їх іншими, переставляє, багато звуків вимовляє неправильно, не вживає прийменники, що в нього дуже бідний словниковий запас або він почав заїкати­ся, не відкладайте візит до фахівців.

Звертати увагу на мовний розвиток ди­тини варто з раннього віку. Бийте триво­гу, коли ви помітили суттєве відставання від норми, наприклад, вашій доньці вже два роки, а вона вимовляє всього декіль­ка слів. Та все ж варто з'ясувати, що стало причиною затримки мовлення. Зверніть увагу на домінуючу руку (ногу): шульги по­чинають говорити трохи пізніше за ровес­ників. А може, ви мало спілкуєтесь зі своїм малям? Може, ви звикли все робити мовч­ки, і дитина не чує розмовну мову? Тоді негайно починайте більше спілкуватись з малюком, читайте казки, вірші, потішки, активно займайтесь малюванням, ліплен­ням. Відомо: що менша дитина, то більше вона намагається наслідувати дорослих, зокрема їхню мову. Тому однією з переду­мов розвитку звуковимови в дітей є пра­вильна мова дорослих, з якими спілкуєть­ся дитина. її мовна активність постійно по­винна стимулюватися. Що більше дитина спілкується з довкіллям, то інтенсивніший мовний розвиток.

І педагогам, і батькам варто приділяти належну увагу збереженню голосу, слуху та психіки дитини. Не треба дозволяти їй надто голосно розмовляти, кричати, осо­бливо на вулиці за поганої погоди. Надмір­ний голосний звук телевізора, постійний галас у груповій кімнаті також негативно позначаються на розвиткові фонематично­го слуху малюка. Якщо, не дивлячись на всі ваші зусилля, малюк говорить дуже пога­но, або в його мовленні ви помічаєте якусь аномалію (наприклад, вимовляє лише пер­ші або останні склади слів), варто зверну­тись до спеціалістів. У першу чергу до ото­ларинголога: іноді батьки не підозрюють, що погане мовлення дитини може бути ви­кликане зниженням слуху. Якщо зі слухом все в порядку, зверніться до невропатоло­га. Він визначить, чи немає затримки в ін­телектуальному розвитку малюка, і напра­вить на додаткове обстеження. А логопед індивідуально добере корекційні вправи, необхідні у вашому конкретному випадку, розкаже, як розширити словниковий запас, які завдання необхідно виконувати вашій дитині. Можливо, відвідування логопедич­ної групи піде їй на користь.

Приводом для візиту до логопеда має стати і неправильна вимова звуків. Свистячі звуки [с], [з], [ц] діти чітко мають вимовляти в кінці 3-го року життя, шиплячі і сонорні — в кінці 5-го року.

Нічого страшного в тому, що в 4 роки дитина не вимовляє звук [р]. Гірше, якщо цей звук промовляється гортанно, «на фран­цузький манер», або, коли свистячі звуки вимовляються із зажатим язичком між зу­бами. У таких випадках необхідна допо­мога логопеда. Деякі батьки сподіваються, що такі помилки з часом минуть, дитина поступово «виговориться», але насправді шанси на це мінімальні: що довше малюк буде картавити і шепелявити, то міцніше в його свідомості закріпиться неправиль­на вимова і важче буде її виправити в май­бутньому.

Ще є проблема, яка трапляється в емо­ційних дітей — «проковтування» закінчень. Малі «поспішайки» так поспішають про все розповісти, що «ковтають» закінчення слів.

Саме логопед прийде на допомогу: на­вчить правильно дихати в момент мов­лення, покаже, як говорити «на розпів».